Єгипет та АлжирСтраница 4
Природа
. У природі країни межують сніги Атласу й спека Сахари, о багато в чому пояснюється рельєфом. За рельєфом Алжир можна розділити на північну частину – гірську, середню – рівнинну й південну – частково рівнинну, частково гористу. На півночі країни розташована центральна частина гір Атлас, що складаються з окремих масивів і гірських ланцюгів, північні з яких мають назву Тель-Атлас.
Середня й південна частини країни розташовані в межах Сахари. На Алжир припадає приблизно ¼ цієї найбільшої пустелі світу. Тут розташоване нагір’я Агаггар, що складається з низьких східчастих хребтів, базальтового плато й окремих вулканічних конусів заввишки до 3003 м.
У піщаній пустелі царюють три головні володарі: сонце, вітер і пісок. Вони творці великих піщаних ділянок – ергів. Ерги нагадують море у штиль, хоча зустрічаються й «штормові вали». Під впливом вітру «вали» і дрібний «бриж» починають повільно переміщуватися. Коли вітер сягає великої сили, від піднятого в повітря піску й пилу настає півморок, тому нечисленні жителі пустелі прагнуть укритися від піщаної бурі.
У Сахарі можна спостерігати міражі. Вони виникають через відбиття світу в атмосфері, що відбувається над сильно нагрітою земною поверхнею.
Через велику протяжність із півночі на південь на території Алжиру спостерігаються різні кліматичні умови. На півночі клімат субтропічний середземноморського типу із середньою температурою січня +5…+12°С, липня +25°С. Опадів випадає 400-1200 мм на рік. Клімат Сахари тропічний, пустельний. Сонце тут палить безжально, а температура може перевищувати +40°С, опадів випадає менше за 50 мм на рік, великими є добові коливання температур.
В Алжирі тільки одна річка має постійний стік – це Шеліф. Інші водотоки в сухий сезон висихають. Важливим джерелом одержання води є підземні води. У країні є мінеральні джерела, цілющі властивості яких відомі ще за часів Римської імперії.
Минуле й сьогодення Алжиру багато в чому визначається пустелею. Так, під сипучими піщаними хвилями Сахари сховані величезні багатства: нафта, природний газ, фосфати, залізна руда, мідь, свинець, цинк, фосфорити.
Історичний розвиток. Пустеля мала велике значення і в історії каїни. Сюди йшли місцеві жителі – бербери, укриваючись від загарбників.
Згідно з ранніми згадками про Алжир, його першими жителями були народи, що розмовляли на берберських наріччях. Їхніми основними заняттями були полювання, скотарство й примітивне землеробство. У III ст н. е. тут виникли міжплемінні союзи масилів і масесилів. У 202 р. до н. е. проводир масилів Масиніссі об’єднав їх у єдину державу Нумідію. Однак нумідійському царю Югурту не вдалося відбити натиск римських військ, що призвело до перетворення країни на римську провінцію. Із того часу почалося будівництв міст, були споруджені дороги, мости та акведуки. Корінні жителі неодноразово підіймалися проти іноземців. Значна їх частина пішла в Сахару, де повернулася до кочового способу життя.
У VI ст частина Алжиру була завойована візантійцями. Однак у внутрішніх областях, які майже не зазнали чужоземного впливу, продовжували домінувати берберські племена. У VII територію сучасного Алжиру завоювали араби. Вони навертали місцеве населення до ісламу, нав’язували свою мову, культуру, систему цивілізації. Корінні жителі країни брали участь в арабських завоюваннях у Західному Середземномор’ї та зробили свій внесок в економічний і культурний розвиток арабо-мусульманських держав, що утворилися тут. Наприкінці XV ст християнська Іспанія, розгромивши Гранаду, останню на своїй території мусульманську державу, спрямувала свої війська в Африку й захопила алжирські порти Мерс-ель-Кебір, Оран, Алжир, аннаба й Беджайя. Місцеві арабські правителі звернулися по допомогу до падишахів Османської імперії. Турки вигнали іспанців із Північної Африки, але потім усунули арабів від влади та стали правити самостійно. Після 1671 р. Алжир став користуватися значною автономією, його очолював правитель, що довічно обирався вищими чиновниками та офіцерами країни.